• Головна
  • |
  • Інформаційний бюлетень
  • |
  • FAQ
  • |
  • карта сайту
  • Про програму
  • Білорусь
  • Росія
  • Україна
  • Матеріали
  • Актуальне
  • ПОРТРЕТ ОЧЕВИДЦЯ: Бичок Тамара Євгенівна

    ПОРТРЕТ ОЧЕВИДЦЯ: Бичок Тамара Євгенівна

    Bookmark and Share

    Хоча конкурс документального оповідання про вияви людяності під час Другої світової війни завершився, люди продовжують надсилати свої розповіді. Публікуємо одну з них.

    Бичок Тамара Євгенівна, 1935, м.Молодечно, Білорусь

    Під час війни 6-річною дівчинкою разом із матір'ю, 4-річною сестрою і 2-річним братом пішла в партизанський загін. Потрапила до німецького концтабору Озаричі на території Білорусі (Могилевська обл., район Калинковичі). Табір був тифозний, за кілька годин до звільнення померла сестра.

    «Інколи дивишся: лежить на землі ковалочок хліба, і не подрібнений для птахів, а просто кинутий. І я згадую ті страшні роки війни, як ми сиділи в лісі в якийсь норі і харчувалися тим, що бог пошле. Іноді ходили по селах, що не були спалені, і просили милостиню. Через все життя пронесла епізод, який стався в концтаборі Озаричі.

    Сніг, дощ, сховатися ніде. Хотілося їсти, але їжі ніхто не давав. Нас було четверо: мама, я і брат із сестрою. Слабшали щодня. Плакати не було сил. Одного разу мама принесла жменю гречки, не крупи, а гречки насіннєвої.

    Пригадую: під'їхала машина до дроту і кілька солдатів стали кидати хліб через дріт в'язням. Слабкі, виснажені голодом і холодом в'язні стали хапати з землі хліб, а коли він закінчився, на землі залишилися лежати задавлені мертві люди, деякі з затиснутим в руці шматочком хліба. Моя мама була недалеко від цього місця. Вона теж хотіла схопити хліб, але не зважилася ризикувати, адже її могли задавити.

    BychokПовернувшись, вона побачила німецького солдата, який ніс хліб-цеглинку. Думка дозріла відразу - попросити хліба. Що буде, те й буде. Все одно загинемо. Вона пішла йому назустріч. Не доходячи до неї, німець зупинився. Став дивитися на витівку в'язня. Вона показала на руці три пальці і сказала: «Пан, дай хліб, у мене троє дітей». Він підійшов ближче, лівою рукою взяв її за підборіддя, а правою потягнувся до кишені. Вона вирішила - вб'є. Він дістав складаний ножик, відрізав половину хліба і дав їй. Це бачили голодні люди, які сиділи поруч. Мама хлібець поклала під одяг до грудей і повільно пішла. Відчувала його погляд і чекала пострілу в спину, але цього не було. Вона донесла хліб, розламала на шматочки, собі залишивши тільки крихти. Це було за день до звільнення. Цей хліб врятував життя нам, двом дітям. Моя сестричка Майя померла в день звільнення.

    Мама часто згадувала цього солдата. Хотіла, щоб він живий повернувся додому».

    Проект «Крок назустріч» Молодечно, школа №5
    Виконавець: Загальноосвітня середня школа №5 м.Молодечно спільно з ГО «БАБНУФ»