• Головна
  • |
  • Інформаційний бюлетень
  • |
  • FAQ
  • |
  • карта сайту
  • Про програму
  • Білорусь
  • Росія
  • Україна
  • Матеріали
  • Актуальне
  • ПОРТРЕТ ОЧЕВИДЦЯ: МОТРОНА БОГАТИРЕНКО, 1935

    ПОРТРЕТ ОЧЕВИДЦЯ: МОТРОНА БОГАТИРЕНКО, 1935

    Bookmark and Share

    Автор оповідань і лауреат Міжнародного конкурсу документального оповідання «Бути людиною»-2018. Її твори увійшли до книжки оповідань-переможців конкурсу, яка щойно з'явилася друком. 

    Мотрона Тарасівна мешкає у маленькій квартирці у хрущовці на околиці Києва. Сьогодні її життя складають переважно спогади і роздуми над життям. Дитиною пережила наслідки колективізації і розкуркулення, війну, післявоєнний голод. Про свою родину пані Мотрона розповідає у віршах: вона написала родинну сагу, в центрі якої – історія її мами. Сага детально описує не лише події з життя членів родини, а й їхні переживання, так що це читання повністю занурює слухача і саму Мотрону Тарасівну у вир життя першої половини ХХ століття. Читає напам'ять, але без сліз ніколи не обходиться.

    Її оповідання написані надзвичайно живою, народною і багатою на образи мовою. Писати їх почала років з десять тому від безсоння: особливо вночі в голові прокручується все прожите, як у фільмі. А раніше думати про це не було часу. Представляємо вашій увазі два уривки з її спогадів.

     

    «Мама на роботі. Нам принесли гуманітарну допомогу з Германії (це після війни). Двоє платтячок. Одне платтячко для мене, друге – меншеньке. Ми ж ходили в домотканних сорочках, а тут така красота: ліловий фон, білий горошок, платтячко в складочку. Ми як понаряжались! А у Олечкі, сестрички, розове платтячко з білими полосочками і білі кружавчики. Боже, ми одівались – ми ангели, ангели, боже, крутимось, зеркал у нас не було, але ми крутимось, вертимось: які ж ми гарні, не можем дождаться, коли прийде мама. Ой, така ж уже радість, така радість! Я зроду-віку не ощущала такої радості от обнови. Якби ми знали!

    І тут приходить мама: розтоплює піч, вродє й не замічає, що ми такі. А ми ж уже не знаєм, як перед нею й крутнуться. Вона розтопила піч, отак на рогача схилилась і каже: «А що, діточки, за це ганчір'я та ми батька оддали?» (У цьому місці Мотрона Тарасівна плаче.)

    Познімали. Я зняла бистро, мати кинула його в піч. А Олічка заплуталась там ще… І з тих пір я знаю, що є ціна і цінність. І ніколи, ніколи мене люба обнова ніколи не радує: обнова то й обнова. Бо то ганчір'я. А є цінність.»

     

    «Мама на трьох дітей одержувала 12 карбованців пенсії. І я чогось бігла чи з аптеки, чи з магазина – не знаю. І раптом бачу під камінчиком вітер щось шевелить, підбігаю – 10 крабованців. Десять карбованців! Боже, це ж ціле состояніє по тому часу!» Я схватила, біжу: «Мамо, дивіться, що я найшла!»

    Мати каже: «Де ти їх найшла?» А вона копала. Кидає копать, каже: «Ходім, мені покажеш». Бере мене за руку, ідем.

    –  Де ж це ти їх побачила?

    Приходим.

    – Ось отуто!

    – Отуди їх і положи. Туди їх і положи.

    – Як? То їх же хтось забере!

    – Як по совісті всі будем підходить, то забере тільки той, хто згубив. От якби ти згубила, ти б плакала?

    – Плакала.

    – А нашо нам чужі сльози? Це ж чужі сльози, хтось же буде плакать!

    З тих пір і до цих пір: не моє – не бери!»

     

    Конкурсні оповідання Мотрони Богатиренко

     Motrona6

     Motrona5

    Motrona4

     

     

     

    Motrona3

     

     

     

     

     

     

     

    Motrona1